У військовий час все має значення поки не втрачає зміст .
Новий український зміст, охрещений здоровим глуздом і твердим рішенням , яке назавжди відріже шлях назад . Його неодмінно потрібно приймати . Особливо зараз .
Це рішення – забути про мир.
Миру не буде .
Ніколи .
Поки в державі буде працювати хоч одна російська копійка, на неї завжди знайдеться українська кишеня .
Добра пам’ять – основа сумління, а сумління – основа моралі.
Під пресом боротьби і під тиском війни люди починають поволі звикати до того, що вони переможці не тому, що вже перемогли, а тому, що не здалися, не відступили.
Ні, Україна більше не сумна й пригнічена. Ніколи більше. Ніяких страждань. Честь, Гордість, Пам’ять про наших Героїв.
Чого не скажеш про український старий добрий політикум. Там і досі тривають постійні пошуки винного замість визнання своїх помилок, свідомо чи несвідомо сіючи лише мотиви катастрофізму та підживлюючи турбіну страху
Політична мова стала мертвим мовленням – себто таким, що не містить в собі ні грама довіри.
Старий код комунікації: у системі – непрофесіоналізм, а у цінностях – звичайна колажність.
І справа не в констатації, а в тому, що війна, і те, що відбувається, не може ставати на службу партійної агітації.
Воєнний кітч у виконанні політиків як формотворчий чинник зображення подій та авторитету влади намагаються зробити головним мейнстрімом в країні.
Так війна реальна ТАМ помалу перетікає у війну зображальну ТУТ.
З одного боку заплутані політичні маневри, що перетворюються на схематизм, а з іншого – витіснення на периферію системних суджень, які можна розгорнути в цілісну концепцію бачення ходу та розвитку подій.
І от це старе, відпрацьоване політичне сміття знову і знову намагається тримати нас на подразниках, аби люди не прозріли і не почали відрізняти політичну гідність від сучої солідарності.
То є крайня межа людської наївності – в тому, щоб знову повірити вчорашнім пустодзвонам. Політичний патріотизм напоказ – прерогатива шльондр, і я щоразу переконуюсь у цьому, вмикаючи телевізор.
Старі українські політики – це рани, які не лікуються, а лише загнивають, скільки на них не дмухай.
Повсякдення війни зазіхає на десятки здатностей людини – і це нормально. А от що не нормально – це думати що після перемоги вони стануть інші.
Ніколи!
Вони линяли до війни, линяли від війни і далі скидатимуть шкіру, бо така їхня зміїна природа.
Кремль програв і ті русскіє, які це розуміють, вже купують собі мир, вкладаючись в українську політику .
Тому , якщо найближчим часом ви побачите харизматичних пішаків, які швидко роблять політичну кар’єру ,не сумнівайтесь, за ними стоять російські фігури.
Єдиною реальністю , до якої зараз має бути прив’язаний кожен з нас це розуміння того, що мир з росією – зло і ті, які будуть цим злом грішити, права називатися українськими політиками не мають!

Доктор філософії
Олег ФИЛИК